Посол США в ООН Ніккі Хейлі заявила, що після того, як США почали "обмежені" авіаудари рано вранці 14.04.18 р. по Сирії, США продовжать свою незаконну присутність у країні доти, доки США не досягнуть своїх цілей у цьому районі, – розповідає Whitney Webb .

Підрозділ США під приводом боротьби з ІДІЛ (заборонено у Росії) перебувають у Сирії з 2015 року. З того часу американські війська перетворилися на окупаційні сили. В даний час США займають майже третину території Сирії, у тому числі більшу частину земель на схід від річки Євфрат, включаючи великі ділянки районів Дейр-Еззор, Аль-Хасака та Ракка.

Хоча нині там розташовано від 2 000 до 4 000 військовослужбовців, американці оголосили про підготовку певної "прикордонної сили" у складі 30 000 осіб, що складається з союзних курдів і арабів. За задумами Вашингтона "прикордонники" перешкоджатимуть встановленню законної влади у північно-східній Сирії.

Проте після жорсткої реакції Туреччини на американську ініціативу плани було трохи змінено, але США продовжують тренувати "місцеві сили" у цьому районі. Російські військові джерела стверджують, що колишні члени ІДІЛ, що залишилися після розгрому, мають бути включені до їхніх лав.

Таким чином американська влада не має наміру об'єднати Сирію, а продовжуватиме займати цей регіон у довгостроковій перспективі, переслідуючи дві мети: утримувати ресурси для американських корпорацій та дестабілізувати ситуацію аж до зміни влади в країні та в Ірані.

Природні паливні ресурси

Північно-Східна Сирія є важливим регіоном через багатство своїми природними ресурсами, особливо викопними видами палива у вигляді природного газу та нафти. У цій галузі зосереджено 95% всього сирійського нафтогазового потенціалу, включаючи аль-Омар, найбільше нафтове родовище країни.

До війни ці ресурси щорічно виробляли близько 387 000 барелів нафти на день і 7,8 млрд. кубометрів природного газу і мали велике економічне значення для сирійського уряду. На сьогодні майже всі сирійські запаси нафти, що оцінюються в 2,5 млрд барелів, розташовані в районі, зайнятому силами уряду США.

На додачу до найбільшого нафтового родовища Сирії США та їх посібники контролюють також найбільший у країні газовий завод Conoco. Він може виробляти майже 50 млн. кубічних футів газу в день. Дане виробництво було побудоване американським нафтовим та газовим гігантом ConocoPhillips, який експлуатував його до 2005 року, тобто до запровадження санкцій з боку президента США Буша. Поряд із Conoco Сирію тоді залишили й інші іноземні нафтові компанії, такі як Shell.

Під час сьогоднішньої американської окупації цього району нафту і газ, що видобуваються в регіоні, вже приносять користь енергетичним корпораціям США, з якими Трамп та його адміністрація мають численні зв'язки.

За словами Єні Шафака, США разом із Саудівською Аравією, Єгиптом та курдськими чиновниками провели зустрічі, на яких було прийнято рішення про вилучення, обробку та продаж викопних видів палива, зібраних у регіоні. Курди одержують значну частку прибутку. Як стверджується, з 2015 року курди на чужому паливі щомісяця заробляють понад $10 млн.

Сирійський Курдистан експортує свою нафту до Іракського Курдистану, яка надалі продається Туреччині. Хоча офіційно американські корпорації не беруть участь у цій схемі, угода між сирійськими та іракськими курдами була підтримана неназваними "нафтовими експертами" та "нафтовими інвесторами". Між курдами в Сирії та Іраку відсутні будь-які підписані угоди. Курдов просто повідомили про прийняте рішення і доручили контролювати ситуацію.

Джерело в Регіональному уряді Курдистану в Іраку (KRG) розповіло виданню NOW News, що курди щомісяця отримують готівку від представників понад 80 іноземних компаній, які беруть участь у торгівлі нафтою, більшість із яких перебувають у США. У зв'язку з цим можна з упевненістю припустити, що багато тих же гравців також беруть участь у процесі розграбування нафтогазових запасів на території Сирії, зайнятої курдами та американцями.

Основні корпоративні інтереси

Звідси стають зрозумілими взаємний інтерес адміністрації Трампа та нафтової промисловості США, оскільки звільнений держсекретар Рекс Тіллерсон раніше був керівником нафтової компанії ExxonMobil. Ця корпорація в односторонньому порядку уклала нафтову угоду з іракськими курдами за спиною іракського уряду та висловила зацікавленість в експлуатації сирійських нафтових покладів на території, зайнятій США.

ExxonMobil також відіграла важливу роль у спробі прокладання трубопроводу з Катару, від якого відмовився Асада, що й спричинило початок конфлікту в Сирії. Сам Трамп ще до вступу на посаду президента інвестував значні суми не тільки в ExxonMobil, а й у 11 інших великих нафтогазових компаній, включаючи Total, ConocoPhillips, BHP і Chevron.

Зміна Тіллерсона на Майка Помпео нічого не змінила, оскільки новий держсекретар також має свої інтереси в нафтовій та газовій промисловості США. Помпео отримує свою частку від корпорації Koch Industries, що має значні інтереси в галузях розвідки покладів нафти та газу, буріння, прокладання трубопроводів та переробки викопного палива.

США вважають, що як тільки вони покинуть цей регіон, всі багатства дістануться Росії. Якоюсь мірою вони мають рацію, оскільки згідно з умовами підписаної енергетичної угоди Росії з сирійським урядом Москва матиме виняткові права на видобуток нафти і газу в районах Сирії, контрольованих сирійською владою.

З 2014 року США активно намагаються обмежити можливості російського сектора викопного палива, особливо його експорту до Європи. Мета Америки замінити постачальника енергоресурсів до Європи з Росією на США.

Ще в 2014 році колишній речник Палати представників Джон Бонер писав про те, що поставити під контроль російського лідера можливо через постачання природної енергії. З його точки зору зміцнення російського сектора викопного палива, чи то в Сирії, чи в інших місцях, завдасть шкоди стратегічним цілям США щодо підтримки однополярного світу.

Проте не лише ресурси нафти та газу, а й можливість транзиту потоку вуглеводнів робить Сирію стратегічним гравцем у регіоні. Контроль США північно-східної ділянки Сирії серйозно впливатиме на майбутні та існуючі трубопроводи. Як зазначало у 2013 році видання The New York Times "вдале розташування Сирії роблять її стратегічним центром Близького Сходу".

Саме з цієї причини більшість політики США на Близькому Сході була спрямована на захоплення контролю над територіями з подальшим поділом країн на безпечні транзитні маршрути для нафти та газу. По відношенню до Сирії плани поділу країни були позначені ще 1940-х роках, коли на північному сході країни почали виявлятися європейські нафтові інтереси. З того часу кілька країн намагалися зайняти частини північної Сирії, щоб забезпечити контроль над регіоном, включаючи Туреччину та Ірак.

У північно-східній Сирії вже є найважливіший трубопровід, який з'єднує нафтові родовища Сирії з трубопроводом Джейхан-Кіркук. Хоча цій магістралі в 2014 році було завдано сильних збитків існують плани з її реконструкції або будівництва нової труби поруч із наявною. Таким чином, північно-східна Сирія здатна експортувати нафту до Туреччини і далі до Європи.

Очевидно, що ця частина Сирії залишається ключовою для цілей США. Згідно з німецьким виданням Deutsche Wirtschafts Nachrichten США розробили плани з будівництва нового трубопроводу через північно-східну Сирію з Перської затоки до Північного Іраку та Туреччини з кінцевою метою постачання нафти до Європи.

Росія зі свого боку виступає проти цього плану, оскільки прагне зберегти свій власний прибутковий експорт викопних видів палива до Європи.

Вода та земля

Ще одним серйозним активом, розташованим у північно-східній Сирії, є запаси води. Як відомо, вода на Близькому Сході є ресурсом першорядної ваги. У тій частині Сирії, контрольованій США, знаходяться три найбільші у світі прісноводні водоймища, які живляться річкою Євфрат.

Зараз США контролюють озеро Асад, що постачає Алеппо більшу частину питної води. Крім того, розташована там гребля Табки забезпечує район електроенергією, що виробляється. Інша ключова гідроелектростанція розташована на греблі Тішрін і також контролюється силами США їхніми посібниками.

Крім багатих водних ресурсів у північно-східній Сирії знаходяться майже 60 % орних земель, які є основою продовольчої незалежності країни.

До конфлікту Сирія вклала значні кошти у створення іригаційної інфраструктури в цьому районі для того, щоб сільське господарство не торкалося б масштабних регіональних посух. Більшість цієї іригаційної інфраструктури живиться від окупованої греблі Табки. Загалом вода забезпечує родючість 640 000 гектарів сільськогосподарських угідь.

США навряд чи сподіваються отримати фінансову вигоду від контролю водних та сільськогосподарських ресурсів регіону, однак мають у зв'язку з цим серйозний важіль тиску.

Вашингтон може легко припинити постачання води та електрики на урядові території з метою тиску на сирійський уряд та мирних жителів.

Хоча такі дії є військовим злочином, США вже припиняли постачання води до міста Ракку під час битви за його звільнення. Туреччина також уже двічі протягом сирійського конфлікту перекривала воду з Євфрату для здобуття стратегічної переваги.

Контролюючи більшу частину водної та сільськогосподарської землі країни, не кажучи вже про її ресурси викопного палива, окупація США не тільки виконує своє завдання з дестабілізації влади в Сирії, позбавивши її доходів, а й зводить нанівець зусилля Сирії та її союзників щодо збереження цілісності країни.

Крім того, США роблять все, щоб створити там анклави ваххабітів із Саудівської Аравії за прикладом Ідліба, в якому зараз зосереджено масштабні сили терористів.

Таким чином США поступово намагаються досягти однієї з головних цілей – розділити Сирію, відірвавши від неї північний схід країни.

Не випадково на всьому протязі сирійського конфлікту уряд США неодноразово заявляв, що розділ є "єдиним" вирішенням "сектантського" конфлікту в Сирії, що продовжується, цинічно замовчуючи, що саме заради розриву країни цей конфлікт і був затіяний.

Нещодавно призначений Джон Болтон навіть не приховує, що США мають об'єднати північно-східну Сирію з північно-західним Іраком та створити там нову територіальну освіту з робочою назвою "Сунністан". Ця нова "ерзац-держава" розпоряджатиметься ресурсами викопного палива двох країн, а також ключовими водними та сільськогосподарськими ресурсами.

Болтон закликав арабські держави Перської затоки, включаючи Саудівську Аравію, фінансувати створення цієї держави. Адміністрація Трампа намагається домовитися про угоду, віддаючи цю територію під контроль саудитів за $4 млрд, які слід буде спрямувати на необхідну інфраструктурну реконструкцію, не забуваючи при цьому про власні інтереси.

Стратегічна мета - Іран

Контроль над ключовими ресурсами для поділу Сирії та дестабілізації уряду в Дамаску є основною, проте проміжною метою. Стратегічне завдання США – Іран.

У 2002 році американська аналітична фірма Stratfor повідомила, що окупація північного сходу Сирії значно ускладнить наземний маршрут між Сирією та Іраном, а також наземний маршрут між Іраном та Ліваном. Тіллерсон, виступаючи в Стенфордському університеті, зазначив, що "ослаблення" впливу Ірану в Сирії є ключовою метою для США та однією з основних причин окупації північного сходу Сирії.

Згідно з підписаним наприкінці січня рамковим договором про енергетичну співпрацю Росія отримає виключне право на видобуток газу та нафти в Сирії.

Угода виходить далеко за межі договорів, що описують умови співробітництва у сфері ремонту та відновлення бурових установок та добувної інфраструктури. Росіяни займуться також навчанням нового покоління сирійських співробітників нафтового сектора та енергетичним консалтингом. Завдяки цьому кроку Москві вдасться зміцнити свою позицію на Близькому Сході.

Через війну сирійський енергетичний сектор, що триває з 2011 року, занепав. Місцевим нафтопереробним підприємствам потрібна масштабна модернізація. До війни їхня потужність становила 250 тисяч барелів на добу, зараз вона скоротилася вдвічі. Поки діятиме запроваджене ЄС ембарго, на підтримку європейських компаній Сирії розраховувати не доводиться. Ні Брюссель, ні Вашингтон не скасують заборону на імпорт сирійських вуглеводнів з політичних причин: військові дії, що тривають уже більше шести років, не привели до зміни режиму, при владі залишається Башар Асад, якого звинувачують у застосуванні хімічної зброї та інших злочинах.

Росія, Іран та Сирія

Контекст

Сирія: війна чи сутичка за газ?

Gli Occhi Della Guerra 23.10.2017

Росія поклала око на сирійський газ

Madar Al Youm 29.03.2017

Про «важкі будні» нафтогазової сфери Ірану

Donya-e Eqtesad 19.02.2018 Країни, які могли б допомогти сирійцям відновити нафтогазовий сектор, це Росія та Іран. Згідно з договорами, підписаними у вересні минулого року, запуском сирійських нафтопереробних підприємств та відновленням зруйнованих енергетичних мереж мали зайнятися іранські компанії. Фронт робіт дуже великий: потрібно запустити нові проекти на суші та на морі, оновити застарілу техніку. При цьому слід враховувати, що внутрішній попит на вуглеводні зростатиме, оскільки для відновлення зруйнованої війною економіки знадобляться додаткові енергетичні потужності. Очевидно, що без допомоги ззовні Сирії не вдасться швидко вдихнути у видобувний сектор нове життя.

Тегеран розраховував на появу консорціуму Іран — Венесуела — Сирія, який міг би втілити ці плани в життя, однак через серйозні економічні проблеми, що виникли у Каракаса, доведеться шукати інших рішень. Зараз іранському Корпусу вартових ісламської революції вдалося досягти однієї зі своїх цілей взяти під контроль сирійський телекомунікаційний сектор.

Росія, проти якої продовжують діяти європейські та американські санкції, не боїться обмежувальних заходів: вона давно навчилася з ними успішно справлятися. Кроки, які робить Кремль, свідчать про те, що він має намір домогтися домінуючої позиції у цій частині світу. Його довгострокова стратегія, судячи з усього, включає відновлення сирійського нафтогазового сектора.

2015 року Міжнародний валютний фонд припускав, що на цю мету доведеться витратити 27 мільярдів доларів, але, за останніми даними, цифра збільшилася до 35 — 40 мільярдів. Ці гроші знадобляться на відновлення всієї інфраструктури (трубопроводів, насосних станцій тощо), яку можна запустити наново лише після проведення ремонтів. З політичних міркувань процес не торкнеться зайняті сирійськими курдами північні провінції, де є великі родовища нафти. Незрозумілим залишається також майбутнє родовищ (зокрема найбільшого — Аль-Омар) на територіях, контрольованих силами, які мають підтримку Заходу, а не сирійської армії.

Хто видобуватиме в Сирії нафту та газ?

Досі невідомо, яка російська компанія займатиметься відновленням сирійського енергетичного сектора. У перші чотири роки війни на території Сирії працював Союзнефтегаз, але у 2015 році він вирішив піти з цієї країни. Інший кандидат - це Татнафта, яка займається розробкою нафтових та газових родовищ у Татарстані. Сирія була однією з перших країн, де ця російська компанія пробувала свої сили на міжнародному ринку, тому коли з'являться сприятливі умови, вона захоче туди повернутися. Крім того, є шанси, що приєднатися до свого конкурента вирішать такі державні гіганти, як Роснефть та Газпромнефть.

У 2002 році в Сирії добувалося 677 тисяч барелів нафти на день. Перед початком громадянської війни цей показник становив 380 тисяч барелів, а зараз упав до рівня 14-15 тисяч барелів. Зниження обсягу видобутку газу було не настільки значним через важливу роль, яку відіграє ця сировина в сирійській економіці: 90% блакитного золота, що видобувається в країні, йде на виробництво електрики. У довоєнний період обсяг видобутку сягав 8 мільярдів кубометрів на рік, зараз він становить 3,5 мільярда кубометрів.

До війни сирійська нафта йшла здебільшого експорту до Європи, цьому сприяло географічне розташування країни й те, що головними гравцями у цьому секторі сирійської економіки були такі європейські компанії, як Shell та Total. Оскільки європейська заборона постачання сирійської нафти продовжує діяти, новому власнику добувної інфраструктури доведеться знайти для сирійських вуглеводнів нові ринки збуту. Логічною у цьому контексті є орієнтація на країни регіону: Туреччину або Ліван.

З економічного погляду Росії вигідніше взяти під контроль газові родовища. Газ виступає у Сирії основною сировиною для виробництва електроенергії, отже, на внутрішньому ринку попит на нього залишиться стабільним. Крім того, є велика ймовірність, що на сирійському континентальному шельфі у східній частині Середземного моря знаходиться родовище, яке не поступається за обсягом запасів родовищам «Зохр», «Левіафан» та «Афродіта».

Мета — домінуюча позиція у регіоні

Москва прагне закріпити свою позицію у Південно-Західній Азії. В Іракському Курдистані ведуть роботу Роснефть і Газпромнефть, у східних країнах басейну Середземного моря видобутком газу на морських родовищах займається Новатек. Нафта та газ — це не лише енергоресурси. Насамперед вони потрібні хімічній промисловості для виготовлення всюдисущої пластмаси, мастильних матеріалів, пестицидів, ліків, а також отримання різноманітних речовин, необхідних для виробництва інших матеріалів та продуктів, зокрема хімічних добрив. Сучасна людина не уявляє собі життя без цього.

Якщо Росії вдасться взяти під свій контроль сирійські родовища, вона отримає невійськовий інструмент впливу на міжнародну політику та зможе ефективніше вплинути на ОПЕК. Кремль готовий спрямувати задоволення своїх геополітичних амбіцій безліч ресурсів як фінансових, так інтелектуальних і людських.

Матеріали ІноСМІ містять оцінки виключно закордонних ЗМІ та не відображають позицію редакції ІноСМІ.

До початку сирійського конфлікту ця близькосхідна країна хоч і не була нафтогазовим лідером регіону, проте стабільно забезпечувала потреби власного населення і навіть експортувала вуглеводні до Європи. Тим більше шокує падіння нафтовидобутку в Сирії в 50 разів за період 2011–2016 рр., внаслідок якого офіційний Дамаск, який раніше був конкурентом Еквадору та Аргентини, зараз видобуває нафти на рівні Португалії чи Литви (близько 8 000 барелів на день). Це зовсім не означає, що нафта в Сирії закінчилася, проте вона перебуває під контролем інших політичних сил, насамперед – забороненої в Росії терористичної організації «Ісламська держава».

Нафта та газ в економічному житті Сирії з'явилися відносно недавно, менше ніж п'ятдесят років тому. Хоча перші геологорозвідувальні роботи проводилися ще у 1930-х роках. силами IraqPetroleumCompany, промисловий видобуток був запущений тільки в епоху Хафеза Асада, з 1970-х рр.. У 1990-х роках. сирійський уряд запропонував іноземним нафтогазовим компаніям укласти угоди про розподіл продукції з SyrianPetroleum Company, внаслідок чого до 2002 р. нафтовидобуток досяг історичного максимуму в 33,7 млн тонн (677 000 барелів на день). Хоча у другій половині 2000-х років. показники нафтовидобутку через природний знос знизилися до 19–20 млн тонн, найбільш нищівний удар енергетиці Сирії завдала громадянська війна, що триває вже п'ять років. Проте ресурси Сирії все ще в надрах країни, розвідані, але не здобуті - країна має розвідані запаси нафти 2,5 млрд барелів і газу - 241 млрд кубометрів.

Спочатку відбити

На даний момент більша частина нафтової інфраструктури Сирії перебуває поза контролем урядових сил Б. Асада. Більшість нафтопереробних заводів знаходиться на підконтількій ІГ території, у той час як в уряду лише два НПЗ - вони розташовані в м. Хомс і в місті Баніяс, що знаходиться поблизу середземноморського узбережжя. Сукупні потужності переробки нафти двох урядових НПЗ в довоєнний час становили близько 250 000 барелів на день, проте через жорстокі бої за Хомс на даний момент цей показник впав принаймні наполовину. Крім конвенційних НПЗ, «Ісламська держава» використовує низку мобільних нафтопереробних установок, щоб уникнути збитків від авіаударів, до того ж по всій Сирії знаходиться кілька сотень примітивних резервуарів для перегонки нафти, в яких нафта спалюється для отримання базових продуктів.

Авіаудари російських ВКС змінили поведінку «Ісламської держави» щодо торгівлі нафтою. Навіть за даними Financial Times, російські ВКС, на відміну від сил західної коаліції (які в Сирії, на відміну від Іраку, обмежувалися ударами по нафтосвердловинах), завдавали ударів безпосередньо по бензовозам та цистернам «Ісламської держави», що фактично перекрило можливості ІД для торгівлі на більшій частині сирійської території. Як наслідок, основний потік видобутої ІГ нафти прямує на НПЗ у провінції Дейр Ез-Зор або на територію Іраку. Проте все ще зберігаються деякі суперечності - наприклад, газ, що переробляється на належать ІГ газопереробних заводах, часто виявляється на території, підконтрольній офіційному Дамаску.

Події останнього року показують, що контроль «Ісламської держави» над енергетичною системою Сирії поступово слабшає. У січні 2016 р. курдське ополчення YPG зайняло родовище аль-Джабса. Протягом декількох місяців після звільнення Пальміри наприкінці березня 2016 р. Сирійська національна нафтова компанія намагається запустити невеликі проекти неподалік міста Тадмор - якщо режиму вдасться запобігти переходу цієї стратегічної точки в руки ісламістів, газовидобуток може бути істотно нарощений (і відпаде потреба в яких- або посередницьких угодах з фундаменталістами). Крім матеріальних збитків енергетичній інфраструктурі фундаменталістів «Ісламська держава» поступово втрачає і найбільш кваліфікованих своїх лідерів – курдські сили у серпні 2016 р. ліквідували «міністра нафтової промисловості» ІГ Самі аль-Джабурі.

У той час як офіційний Дамаск контролює менше третини нафтових родовищ, було зроблено особливі зусилля щодо збереження контролю над газовими родовищами, оскільки «блакитне паливо» - основне джерело для забезпечення електроенергії в Сирії. До початку конфлікту 90% газу використовувалося для вироблення електроенергії. Сирійському режиму була життєво необхідна консолідації територій навколо Пальміри і безпосередньо в місті Тадмор, оскільки Пальміра є транзитним хабом транспорту природного газу, що поставляється в основному в західні регіони Сирії. Також околиці Пальміри - найбільш газоносний регіон Сирії, навіть у воєнний час їхній виробничий потенціал досягає близько 10 млн. кубометрів на день (майже третину передвоєнних обсягів). «Ісламська держава» знову захопила Пальміру - для сирійської армії дуже важливо як з військової, так і з енергетичної точок зору утримати цей регіон.

Потім відновити

Офіційному Дамаску ще слід провести низку успішних військових кампаній, щоб відновити всеосяжний контроль за енергетичною інфраструктурою країни. Основою нафтовидобутку Сирії в передвоєнний час були родовища в регіоні (мухафазі) Дейр-ез-Зор, вздовж течії річки Євфрат. Ці об'єкти знаходяться глибоко на підконтрольній ІГ території, і відновити контроль над ними вдасться фактично лише у разі повного розгрому ісламістів.

Навіть у разі повного знищення «Ісламської держави» відновлення країни та енергетики Сирії зокрема буде на межі фізичних можливостей сирійської влади. Ще у 2015 р. МВФ оцінював вартість цих робіт у 27 млрд доларів, проте зважаючи на інтенсифікацію боїв у 2015–2016 роках. і більш прицільної ліквідації об'єктів інфраструктури ІД зараз цей показник становить 35-40 млрд доларів і становить понад половину передвоєнного ВВП країни. Доходи від продажів видобутої сировини будуть лише несуттєвою часткою від надходжень довоєнного часу - у передвоєнному 2010 р. частку нафтогазового сектора припадало близько 12% ВВП. За підрахунками МВФ, на тлі 64-відсоткового падіння ВВП у період 2011–2016 років. цей показник сягає лише 3,5%.

Оскільки відновити нафтогазову інфраструктуру Сирії наодинці нереально, Дамаску доведеться залучити закордонні компанії на умовах, кращих, ніж в інших країнах Близького Сходу. До початку громадянської війни в Сирії діяла низка міжнародних нафтогазових компаній – Shell, Total, хорватська INA та російська «Татнафта». «Татнафта» опинилася в особливо скрутному становищі, оскільки заплановане введення родовища в експлуатацію співпало з початком війни, до того ж розроблювана компанією «Південна Кішма» з 2014 р. перебуває під контролем ІД. Якщо навіть об'єкт вдасться звільнити, ступінь руйнування нафтової інфраструктури буде, ймовірно, занадто високим для відновлення діяльності, незважаючи на зацікавленість «Татнафти», що все ще афішується.

У вересні 2011 р. Європейська рада ЄС за американською владою запровадила повну заборону на імпорт або транспортування сирійської нафти. Примітно, що саме на Європу припадало 90–95% експорту сирійської нафти, насамперед на Німеччину, Італію та Францію. Хоча на даний момент, враховуючи мінімальний рівень нафтовидобутку та недостатнє забезпечення потреб самої країни, малоймовірно, що питання про експорт буде актуальним. Тим не менш, санкції ЄС і США обмежують можливості сирійської влади ще в одному аспекті - залученні іноземних компаній для ведення діяльності на території Сирії. Наприклад, активи компанії INA вже здебільшого відвойовані від «Ісламської держави», однак, хоча права володіння все ще належать хорватському концерну, він не в змозі повернутися до Сирії через режим санкцій. Слід окремо відзначити, що у 2013 р. ЄС вивів з-під дії заборони сирійську опозицію, що викликало певні ускладнення через недостатнє розмежування угрупувань, що воюють у Сирії.

Малоймовірно, що у разі консолідації країни Б. Асадом або афілійованими з ним силами концесії на розробку вуглеводневих родовищ будуть виділені західним компаніям. Навіть у разі їхньої зацікавленості санкції ЄС та США перешкоджають західним компаніям відновити свої права на території Сирії. Сирійська влада вже закликала Росію придивитися до середземноморського шельфу країни, який, на думку Дамаска, володіє таким же ресурсним багатством, як і ізраїльські та єгипетські територіальні води, що знаходяться трохи південніше. На даний момент, головне завдання полягає у звільненні території Сирії від усіх угруповань ісламізму - лише після цього можна буде всерйоз поговорити про майбутнє сирійської нафти і газу.

Італійська нафтогазова компанія Eni заявила, що продовжить буріння в районі острова Кіпр, незважаючи на протидію турецькій владі. Про це 15 березня 2018 року повідомило Міністерство закордонних справ Кіпру за підсумками зустрічі глави дипломатичного відомства країни Нікоса Христодулідеса та виконавчого віце-президента Eni Лапо Пістеллі.

У лютому 2018 року турецькі військові кораблі зупинили судно, що належало Eni, яке займалося розвідкою нафтогазових ресурсів на шельфі Кіпру. Тоді Туреччина заявила, що роботи порушують права турків-кіпріотів на користування кіпрськими вуглеводнями.

Також на тему

Кардак у відносинах: як далеко може зайти протистояння Греції та Туреччини на тлі військової операції Анкари в Африні

Поділ вуглеводнів та операція у сирійському Африні сприяли відновленню старої суперечки між Туреччиною та Грецією, вважають...

У дипломатичний скандал, що послідував потім, були втягнуті Європейський союз і США. Єврокомісія зажадала від Анкари уникати загроз щодо країн-членів ЄС. У свою чергу турецький президент Реджеп Тайіп Ердоган порівняв ситуацію, де турки проводять військову операцію, з обстановкою в Егейському морі.

"Наші права в Егейському морі і на Кіпрі ті ж самі", - підкреслив він. Дії та заяви Туреччини засудила Греція. США, у свою чергу, наголосили на необхідності поваги прав Кіпру на видобуток корисних копалин.

Причиною загострення традиційно напружених стало виявлення геологорозвідувального судна Eni за тиждень до інциденту покладів природного газу на кіпрському шельфі, запаси яких оцінюються в 170-230 млрд куб. м. Родовище італійська компанія планує розвивати спільно з французькою Total.

У розвідці та експлуатації газових багатств Кіпру беруть активну участь і американські компанії ExxonMobil і Noble Energy. 11 березня 2018 року до роботи на шельфі Кіпру приступили два судна Exxon. Водночас у цьому районі було помічено кораблі десантної групи «Іводзима» 6-го флоту ВМС США. Однак, незважаючи на дії американців, Туреччина, як і раніше, продовжує заявляти, що вважає неприйнятними односторонні дії з експлуатації ресурсів Кіпру.

Ласний шматок

У 2011 році на шельфі Кіпру було знайдено перше велике родовище газу, яке отримало назву «Афродіта». Зараз його запаси оцінюють у 200 млрд куб. м. Це одне з багатьох родовищ Левантійського басейну - перспективного регіону газовидобутку, розташованого поблизу ємного європейського газового ринку. Перше велике відкриття у цьому районі – ізраїльське родовище «Тамар» із запасами у розмірі близько 200 млрд куб. м – було зроблено у 2001 році. За цим було виявлення більших родовищ, найзначнішими з яких стали ізраїльський «Левіафан» із запасами до 650 млрд куб. м газу та єгипетський "Зохр" - 850 млрд куб. м.

«Газ справді знайшли у цьому регіоні, — зазначив у розмові з RT генеральний директор Інституту національної енергетики Сергій Правосудов. — Наразі вирішують, куди він піде, шукають ринки збуту».

Інтерес до розробки Левантійського басейну виявили найбільші світові газові компанії. Так, вже згадувана компанія Noble Energy, окрім Кіпру, працює на ізраїльських родовищах. "Зохр" розробляють Eni, "Роснефть" та BP.

Збирається почати видобувати газ на своєму шельфі та Сирія. Наприкінці 2017 року міністр нафти та природних ресурсів країни Алі Ганем заявив, що газ почнуть вилучати вже на початку 2019 року. За його словами, Дамаск уже погодив контракти з видобутку палива із «дружніми країнами».

31 січня 2018 року Росія та Сирія підписали «дорожню карту» енергетичної співпраці. Як зазначає Міненерго, документ «передбачає поетапну реалізацію стратегічно важливих проектів із відновлення, модернізації, а також будівництва нових енергооб'єктів на території Сирії». За даними Геологічної служби США, на сирійському шельфі може залягати до 700 млрд. куб. м газу — вдвічі більше, ніж у материковій частині країни.

У лютому 2018 року до нафтогазових перегонів включився Ліван. Права на пошуки газу на його шельфі отримала російська компанія НОВАТЕК у консорціумі з Total та Eni. За очікуваннями ліванської влади, у їхній винятковій економічній зоні залягають також 700 млрд куб. м газу.

Битва за шельф

Цей крок Лівану відразу викликав негативну реакцію в Ізраїлі. Справа в тому, що приналежність зони, де мають відбуватися пошуки блакитного палива, заперечується єврейською державою. Міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман підкреслив, що шматок шельфу, що досліджується, «за всіма стандартами наш», і застеріг іноземні компанії від роботи в цьому районі.

Ліберману відповіли не лише офіційна ліванська влада, а й воєнізований шиїтський рух «Хезболла». Його лідер шейх Хасан Насралла заявив, що захищатиме морські кордони Лівану від ізраїльських посягань і готовий за кілька годин зупинити виробництво на ізраїльських морських платформах.

Лідер «Хезболли» Хасан Насралла
Reuters

Після виступу Насрали Ізраїль зміцнив заходи безпеки в місцях видобутку вуглеводнів, а в ізраїльських ЗМІ з'явилися заголовки про «Третю ліванську війну».

«Відкриття неймовірних багатств трансформує Східне Середземномор'я в геополітичну гарячу точку, і зіткнення здаються неминучими, оскільки Росія та США можуть використати цю арену у своєму суперництві, що постійно зростає», — зазначає саудівське видання Arab News.

До лівано-ізраїльських протиріч та питань, пов'язаних з Кіпром, додається традиційна напруженість між Туреччиною та Грецією. Анкара та Афіни дотримуються різних позицій щодо того, як має проходити морський кордон між країнами в Егейському морі. Особливого значення мають звані сірі зони — незаселені острови, приналежність яких заперечують і турки, і греки.

На початку лютого 2018 року Анкара оголосила, що і вона включається до газових перегонів. «Шукати та досліджувати ці ресурси – наше суверенне право, – заявив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу в інтерв'ю грецькій газеті «Катимеріні». — Ми плануємо розпочати у найближчому майбутньому буріння у регіоні Східного Середземномор'я». Наприкінці 2017 року Туреччина отримала перше сучасне бурове судно Deepsea Metro II.

Корабель турецьких ВМС
Reuters

Глава турецького МЗС наголосив, що Анкара не визнає договір між Кіпром та Єгиптом про поділ морського шельфу і діятиме без огляду на цю угоду. Відносини між Єгиптом і Туреччиною були фактично перервані після усунення від влади в Каїрі в 2013 уряду «Братів-мусульман» на чолі з Мухаммедом Мурсі.

"Це найпотужніший фактор конфліктного потенціалу в регіоні", - прокоментував в інтерв'ю RT вплив нафтогазового фактора на політику країн Східного Середземномор'я викладач НДУ ВШЕ Григорій Лук'янов. Причому, за словами експерта, проблема виходить за межі лише тих країн, що виборюють морський шельф.

Арабо-ізраїльський конфлікт 2.0

«Ті держави, які не були газовими і нафтовими гігантами, тепер є загрозою для соціально-економічних і політичних відносин, що склалися в регіоні», — зазначає Лук'янов.

За словами експерта, ключова проблема полягає в тому, що енергетичною державою може стати Ізраїль. Раніше він був імпортером енергоресурсів, зараз за рахунок високого інноваційного потенціалу єврейська держава перетвориться на реального конкурента арабських країн.

"Він може придушити їхні енергетичні комплекси, що виводить на перший план нову варіацію арабо-ізраїльського конфлікту", - наголошує політолог.

На його думку, фактор Лівану, де в особі «Хезболли» сильна іранська присутність, створює додаткову проблему.

Також на тему

Півстоліття на розгадку: що могло спричинити загибель підводних човнів Франції та Ізраїлю 50 років тому в Середземному морі

Минуло півстоліття з того часу, як у Середземному морі за нез'ясованих обставин затонули ізраїльський підводний човен Dakar і...

Політичні та ідейні розбіжності Тель-Авіва та Тегерана неминуче накладуться на суперечку щодо ресурсів. Інтереси Туреччини, у свою чергу, вносять додаткове сум'яття в клубок протиріч, що виникає в Східному Середземномор'ї.

«Виникнення компромісу між Туреччиною та Іраном щодо Сирії дає підстави вважати, що ці країни можуть домовитися одна з одною», — зазначає експерт. За його словами, це створить проблеми для Ізраїлю. І навпаки, досвід взаємодії з Анкарою з Москвою та Тегераном щодо Сирії може допомогти обійти гострі кути тоді, коли почнеться розробка сирійського шельфу, що прямо межує з винятковою економічною зоною Туреччини.

За словами політолога, незважаючи на глибокі суперечності через те, що всі країни регіону, крім Ізраїлю, ослаблені іншими конфліктами, виникнення повномасштабних воєн через газ малоймовірне. «Однак баталії в юридичному полі у різних арбітражах, на дипломатичному рівні будуть досить спекотними та болючими», — наголошує Лук'янов.

Глобальний конкурент

За словами експерта, Ізраїль може спробувати змінити баланс на глобальному енергетичному ринку та перетворитися на конкурента для Росії, Ірану та Катару як експортер газу.

«Цей газ може піти до Південної Європи та стати прямим конкурентом, — стверджує експерт.

Проте суперечності між державами регіону поки що ускладнюють реалізацію проектів щодо доставки газу кінцевим споживачам.

Так, підтриманий США у 2016 році проект трубопроводу, який мав поєднати ізраїльські родовища газу з турецькою газотранспортною системою з перспективою виходу до Європи, досі перебуває у підвішеному стані.

Міністр енергетики Ізраїлю Юваль Штайніц у липні 2017 року обіцяв, що договір щодо проекту буде підписаний до кінця 2017 року, проте цього не сталося.

У 2017 році активно обговорювався на рівні міністрів енергетики всіх зацікавлених країн і отримав підтримку Євросоюзу проект доставки ізраїльського, єгипетського та кіпрського газу підводним трубопроводом до материкової Греції та звідти до Європи.

Сейсмічне судно біля берегів Лівану

Проте 9 березня 2018 року Штайніц заявив, що очікує на остаточне рішення щодо проекту не раніше 2019 року. Справа в тому, що поки жодна компанія не виявила зацікавленості у будівництві «Східно-середземноморського трубопроводу» через його високу собівартість — $7,4 млрд.

"Є базова версія, що ізраїльський і кіпрський газ піде на заводи зі зрідження, розташовані в Єгипті", - зазначає Сергій Правосудов. Проте, за його словами, поки що ніхто з експертів не може сказати, куди піде цей газ — на ринок Близького Сходу, що росте, в Європу або взагалі в Китай. «Конкуренція буде, але питання яка, — зазначає експерт. — Прогнози переглядаються щороку».

Війна в Сирії насправді ведеться за найвигідніші позиції з погляду постачання близькосхідних енергоресурсів до Європи, пише Deutsche Wirtschafts Nachrichten. Інтенсивні бої розгортаються саме там, де відбуваються чи мають пройти найважливіші нафтогазопроводи. У цьому Росія прагне завадити розвитку прозахідних маршрутів, а – не допустити здійснення російських інтересів у цій сфері.

Якщо уважно подивитися на війну в Сирії, помітно, що військові дії ведуться тільки в тих районах, де проходять або заплановані важливі нафтопроводи, пише Deutsche Wirtschafts Nachrichten. Як повідомляє видання, Росія, західні держави та країни Перської затоки борються за найкращі позиції для газових та нафтових поставок на європейський ринок.

Два найважливіші ринки нафти знаходяться в сирійських містах Манбідж та Ель-Баб у провінції Алеппо, зазначається у статті. Через їх території проходять два значні нафтопроводи, які поставляють нафту з Іраку до Сирії, аж до провінції Ідліб. На заході він також проходить через Алеппо, повідомляє видання.

Той, хто контролює Манбідж, має великий вплив на транспортування нафти в Сирії, стверджує Deutsche Wirtschafts Nachrichten. Це стосується і таких міст як Алеппо, Ідліб та Ель-Баб на заході країни. Той самий нафтопровід, який проходить через ці населені пункти, тягнеться на сході країни через Ракку та Дейр-ез-Зор, наголошує видання. Цей нафтопровід постачає до Сирії нафту з іракського Моссула.

Як зазначається у статті, досі Туреччина у сирійському конфлікті ніяк не могла впливати на нафтопроводи. Однак у разі взяття Манбіджу Анкара може отримати вплив на системи нафтопроводів у Сирії, запевняє видання.

Битву за Алеппо, що розгортається в даний час, називають вирішальною тільки тому, що Алеппо - останнє велике місто, через яке проходить найважливіший нафтопровід в країні, підкреслює Deutsche Wirtschafts Nachrichten. "Хто контролює Алеппо, той контролює "ключ" до нафтопроводу",- пише видання. При цьому увага читачів звертається на те, що особливо інтенсивні бої між конфліктуючими сторонами розгортаються саме у тих містах Сирії, через які проходить цей найважливіший нафтопровід або в районах, де заплановано створення газопроводу між Катаром та Туреччиною.

Як зазначається у статті, Росія у свою чергу підтримує будівництво газопроводу з Ірану через Ірак та Сирію (він має пройти через сирійський Хомс) – тому з російської точки зору це місто не має потрапити під контроль ісламських бойовиків.

Авіаудари США зосереджені насамперед у східній частині країни, тоді як російські авіаудари наносяться переважно у західній частині Сирії. Для Росії важливим є контроль над західними областями, щоб завадити планам будівництва прозахідних нафтогазопроводів. Водночас, для США важливо перешкодити планам на проведення проросійських газопроводів, пояснює видання.

Крім того, існує проект газопроводу, який має з'єднати Ізраїль та Туреччину через Дамаск. За умови падіння уряду в Дамаску цей газопровід дозволив би Ізраїлю покращити свої позиції як постачальник газу, проте Росія не бажає конкурентів у цій сфері, зазначає Deutsche Wirtschafts Nachrichten.

Як пояснює Центр стратегічних досліджень Kafkassam в Анкарі, спроба прокласти «курдський коридор» у Сирії також пов'язана із прагненням контролювати найважливіші маршрути нафтогазопроводів. . «Істинна мета цього коридору полягає в тому, щоб транспортувати курдську нафту та газ із північного Іраку через північну Сирію до Середземного моря»,– повідомляють аналітики центру. Вони зазначають, що «США запланували побудувати новий нафтогазовопровід із Перської затоки до північної Іраку і звідти далі, через північну Сирію. Таким чином, іракська нафта має через Туреччину та північну Сирію поставлятися на Захід і насамперед на ринок енергетики в Європі».

Однак цей план створення «курдського коридору» провалився, тому що Росія втрутилася в сирійські події, підкреслюють дослідники Центру Kafkassam у турецькій столиці. . "Росія проти цього коридору, тому що вона хоче зберегти Європу як клієнта",що купує російські енергоносії, пояснюється у статті. «Росія за жодних обставин не здасть свої позиції на європейському ринку»,- Упевнені аналітики дослідницького центру в Анкарі.

джерело Deutsche Wirtschafts Nachrichten Німеччина Європа теги

03:00
Паркування на всіх вулицях Москви, включаючи зони з підвищеними тарифами, у період з 8 по 9 березня буде безкоштовним.
03:00
Число жертв нової коронавірусної інфекції COVID-19 у Китаї зросло до 3097.
03:00
У представництві самопроголошеної ДНР у Спільному центрі контролю та координації режиму припинення вогню (СЦКК) назвали провокацією повернення українських силовиків на позиції в районі ділянки розведення сил у Петровського на Донбасі.
03:00
Захворілі на новий тип коронавірусної інфекції COVID-19 на борту круїзного лайнера Grand Princess майже одужали, повідомив головний лікар круїзної компанії Carnival Corporation Гранд Тарлінг.
03:00
Число заражених новим типом коронавірусної інфекції COVID-19 на території Іспанії досягло 522, зареєстровано 10 смертей.
03:00
Землетрус магнітудою 5,2 зафіксовано біля берегів португальського архіпелагу Мадейра, повідомляє Європейський середземноморський сейсмологічний центр (EMSC).
03:00
Влада Італії підготувала пакет заходів для боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19 на тлі різкого зростання кількості випадків зараження в країні.
03:00
Число заражених новим типом коронавірусної інфекції COVID-19 у Бахрейні зросло до 77.
03:00
Слідчі Республіки Комі клопочуться про передачу у своє виробництво матеріалів дослідчої перевірки поліції за фактом ДТП із двома автомобілями, внаслідок якого загинуло шестеро людей.
03:00
Київ має почати виконувати Мінські угоди для встановлення миру на Донбасі, однак у самопроголошеній Донецькій народній республіці готові до будь-якого варіанту розвитку подій, заявила глава МЗС ДНР Наталія Ніконорова.
03:00
Слідчі порушили кримінальну справу після виявлення у Санкт-Петербурзі тіла підлітка з вогнепальним пораненням у голову. Про це повідомляє прес-служба міського управління СК.
03:00
Уряд Канади виділить близько $1,5 млн на підтримку поліції Києва, випливає із заяви канадського МЗС за підсумками поїздки глави відомства Франсуа-Філіппа Шампаня в Україну.
03:00
Російська військова поліція продовжила патрулювання в сирійських провінціях Алеппо, Ракка та Хасеке, заявив керівник російського Центру примирення ворогуючих сторін у Сирії контр-адмірал Олег Журавльов.
03:00
Президент Росії Володимир Путін привітав росіянок із Міжнародним жіночим днем. Привітання було показано в ефірі телеканалу "Росія 24", передає РИА Новости.
03:00
"Монако" зазнав поразки від "Ніцци" у матчі 28-го туру французької Ліги 1.
03:00
Під час зіткнення двох автомобілів в Республіці Комі шестеро людей загинули, двоє постраждали.
03:00
"Піттсбург Пінгвінз" зазнав поразки від "Вашингтон Кепіталз" у матчі регулярного чемпіонату Національної хокейної ліги (НХЛ).
03:00
Два російські дальні протичовнові літаки Ту-142 здійснили політ над нейтральними водами Баренцева, Норвезького, Північного морів і Атлантичного океану.
03:00
Нападник і капітан каталонської «Барселони» Ліонель Мессі вперше за кар'єру отримав жовті картки у трьох офіційних матчах поспіль.
03:00
"Аерофлот" скоротить кількість рейсів з Москви до Тегерана до одного на тиждень.
03:00
Збірна Росії посіла перше місце у медальному заліку юніорського чемпіонату світу з фігурного катання в Таллінні.
03:00
У Молдавії зафіксовано перший випадок зараження коронавірусною інфекцією COVID-19.
03:00
Міжнародний союз ковзанярів (ISU) не обговорює питання можливого скасування або перенесення чемпіонату світу з фігурного катання 2020 року в Канаді.
03:00
На території міжнародного аеропорту у місті Дніпрі в Україні знайдено снаряди Другої світової війни. Про це повідомили у прес-службі українського МВС.
03:00
Дортмундська "Боруссія" здобула перемогу над "Боруссією" з Менхенгладбаха в матчі 25-го туру німецької Бундесліги.
03:00
У Москві гаряча лінія з коронавірусної інфекції COVID-19 отримала понад 500 заявок на лікарняні.
03:00
Каталонська «Барселона» здобула перемогу над «Реал Сосьєдад» у матчі 27-го туру іспанської Прімери.
03:00
Лондонський "Тоттенхем Хотспур" та "Бернлі" зіграли внічию в матчі 29-го туру Англійської прем'єр-ліги (АПЛ).
03:00
Загальна кількість померлих від наслідків зараження коронавірусною інфекцією COVID-19 у Франції досягла 16.
03:00
Президент Союзу біатлоністів Росії (СБР) Володимир Драчов прокоментував той факт, що чоловіча національна команда вперше в історії не зуміла здобути нагороди в естафетних перегонах на етапах Кубка світу з біатлону в рамках одного сезону.
03:00
Президент Союзу біатлоністів Росії (СБР) Володимир Драчов висловив думку, що чоловіча національна команда, якби була в її складі Олександр Логінов, зуміла б перемогти в 4×7,5 км на етапі Кубка світу з біатлону в чеському Нове-Місце.
03:00
Президент Міжнародної федерації хокею (IIHF) Рене Фазель повідомив, що чемпіонат світу з хокею серед жіночих команд 2021 року в Уфі може бути перенесений на пізніший термін.
03:00
Глава МЗС Ірану Мохаммад Джавад Заріф заявив, що антиіранські санкції американського президента Дональда Трампа на тлі ситуації з коронавірусною інфекцією COVID-19 є різновидом медичного тероризму.
03:00
Петербурзький СКА здобув перемогу над подільським "Вітязем" у четвертому матчі серії першого раунду плей-офф Континентальної хокейної ліги (КХЛ).
03:00
Зараження коронавірусною інфекцією COVID-19 виявлено ще у 33 людей, що знаходяться на круїзному лайнері, який слідує по Нілу з Асуана до Луксора.